Про web та інші інтернети

Коли фейсбук почав титрувати своїх адіктів «авторами цифрового контенту», це увімкнуло в мені якийсь опір. Тобто, з якогось боку це чесно, але все одно ріже. Можливо, тому що «споживач цифрового контенту» було би ще чесніше. По-друге оце «контенту». Не «творчости». Не «інформації».

Це як «наповнювач» у морозиві? Що тоді саме морозиво? Інтерфейс? Взаємодія з ним? А таки ж так.

Вебдванульний сайт, не лише фейсбук чи колишній твітер з лінкедіном і багатьма подібними вкупочці, а навіть самостійний бложик (левова частка яких реалізована на тому чи іншому масовому CMS), є перш за все інтерфейсами.

По-перше, це красиво ©. Готовий, продуманий дизайн. Блоки посилань, що творять систему меню і перетворюють сайт на псевдододаток, яким навчаєшся користуватися і він стає зручним та зрозумілим.

По-друге, так у всіх. В усіх блогах зворотна хронологія і налички, інколи ще категорії. (Хоча ніщо не заважає написати інакший блог, левова частка самописних блогів має цю-таки структуру). Юзерпики. Коментарі. Інколи — в різних формах — реакції.

З цим і граєшся, що як читач, що як автор. А що ти публікуєш чи читаєш — справа друга як не десята. Контент між тегів. Гойдалка швидкого допаміну — авторові швидко написати і швидко побачити реакції, сприймачеві алгоритм постійно згодовує інфожуйку контенту в зручній обгортці нескінченної стрічки, конвеєра, що містить все і тягнеться з минулого в майбутнє.

Але щось вислизає. Щось дуже велике. Сам гіпертекст. Сам початковий дух гіпертекстового шару інтернету (www).

В якомусь плані це вже не веб — хаотична ризома текстів і зв'язків між ними, це кілька мегапорталів, кожен з яких прагне замінити собою всі інтернети, чи принаймні нав'язати себе тотально, бодай в спосіб og-метаданих для красивого (знову це «красиво») включення до своїх стрічок.

Більше того, користувач, наприклад, Телеграма навіть не використовує браузера — зовнішні посилання відображаються засобами розпухлого від функцій месенджера, оформлюючись у стандартному стилі швидкого перегляду. Це ідеально гомогенна стрічка конвеєра де все життя від спілкування з друзями до повідомлень про повітряну тривогу живе в одному ростері під крилами паперового літачка.

Але і це не є фіналом. Стрічка спілкування з ШІ — саме стрічка — носій ше швидшого, радикальнішого допаміну (розумний і уважний співрозмовник, що не каже «ні», не втомлюється і не уходить у своїх справах, до того ж ніколи не промовчує і не змушує себе чекати), і ще більшої ізоляції від початкового лісу гіпертекстів.

Якщо подумати, ліс це для мисливців чи аскетів, а для більшости саме стрічка з минулого (народження) у майбутнє (смерть) є ідеальною метафорою життя. Тоді той хто формує стрічку — алгоритм — стає метафорою Бога. Але джерелом всевідання ШІ виступає саме той, неплаский, хаотичний веб, якого ми навчилися уникати. І хтось має повнити його далі, знаходячи нові сутності й зв'язки, а не «створюючи цифровий контент». Та й добре витриманий допамін смачніший.