перша шляхетна істина

думки коротшають
для більшості
вистачає
140 символів
мінус
@імена та #хештеґи

а часом
і самих хештеґів
досить

@людина #народження #страждання #смерть

папір і засіб писання
впливають
на хід записуваних думок
а часом
і на їх наявність
не те щоб породжуючи їх
ні звичайно
наявність схильна меншати
або і зникати
коли папір і перо
здаються
аж надто естетичними
для цих закосих рук
для цих закосичених думок
і тих закосячених дій
що за
писати
тут
цим
не
можливо
папір і засіб писання
змінюють писця

не байдуже
сидячи схрестивши ноги
чи на колінці дупою на стільці
за канцелярським столом
чи стоячи коло конторки

не однаково
з рипінням втраченого лету
чи прослизанням графіту графітом
важким перекочуванням кульки
чи збоченою ніжністю пензлика

значуще
чи змивна водою лінія
чи прозорий на просвіт барвник
коли вигорить в часі
оте
матеріальне
що вплива
незрозумілим чином
на сенс знаків що лишаються
припнутими до комірок
зимного UTF-8

забувши взяти
плеєр з навушниками
смартфон з гарнітурою
планшет з вайфаєм
бездротовий інтернет
безпаперову бібліотеку
під шкірою покетбука̀ кіндловича

почуваєшся нарешті
людиною
навіть намацавши
бучка́ в торбі

так
вільного часу більше
якщо постѝти
а не по̀стити
проглядати
стрічку пейзажів
замість стрічки новин
у вікні що не потребує
менеджменту
але свідомість
без нього не впорується
ні

немає такої ціни
яку не сплатив би
за свободу
уникнути звільнення
коли альтернатив
не видно
чи не вигідно
міняти чи мінятися
тобто що не кой
як не чини
лишаєшся собою
і годен платити за це
так помінятися
щоби це лишилося
а воно незмінне
цілком безкоштовно
і немає кому
лишити на чай
за цю непорушність
свідомлення
вільного від свідомлювача
заляканого проекціями
себе на світ

запам’ятай цю мить
наче вона місцина
куди можна вернутися
містечко де жити й жити
міст яким можна перейти
з кеноми у плерому
місткість де вийде зберегти
ці відчуття
цю неможливість опису
неможливо

запам’ятай мить
коли запам’ятовуєш попередню мить
наче вона ключ
яким відчинятимеш небо
наче вона ключ
що напоїть твою пустелю
наче вона ключ
яким закручуватимеш гайки
наче вона ключ
що керує лунанням тиші
а вона лише ключ
яким ти шифруєшся

коли думки як свіжовимита шкіра
з прохолодою і милим запахом фінітности
коли почуття як щойновисушене волосся
з присмаком гарячого повітря і горілого ніхрому
коли хочеться давати феноменам як не лагідних імен
бодай чітко позначених камер у в’язниці класифіковности
на зважені відміряні і не знайдені
ні не знайдені
ні не знайдені
і незнайденні
уходячи в цикл замість полегшання
здається
досить прибратися дещо ретельніше
по закутках недоздійснених намірів
вистачить охайніше вирізьблити стовпчики змінних
у скелі внутрішнього шуму
брутальніше сильніше лупати цю скелю
лупати цю скелю
лупатися в скелю
щоби спіймати вловити стати і бути
ловцем невпійманни
суб’єктом ощасливлення
бароном своєї суботи
і робити себе новим
як обрій після потопу
чи боги після рагнарьоку
граються у пісочниці
де піщинок як ганг у пустелі субхуті
і якщо вже новий то нові і проблеми
і вони не здаються
вони не здаються
не здаються

якби життя можна було перезапустити
а не жорстко занехаяти

якби можна було зберегтися
перш ніж пробувати вибір
аби обрати інше
в разі помилки

якби всесвіт
був симуляцією
це все одно лишилося би
@людина #народження #стражданння #смерть